Система традиційних поглядів, заснована на спрощенському біомедичному тлумаченні складних аспектів, пов'язаних з психічним здоров'ям, домінує в політиці і послугах в області психічного здоров'я навіть у випадках, коли вона не підтверджена дослідженнями. Особи з психічними відхиленнями як і раніше помилково вважаються небезпечними, незважаючи на переконливі свідоцтва того, що вони зазвичай є скоріше жертвами насильницьких дій, ніж особами, які їх здійснюють.

З доповіді Спеціального експерта ООН з питання про право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я. червень 2017

Минулий тиждень в Україні відзначився різким зростанням інтересу до психічного здоров’я, щоправда в негативному аспекті. Причиною цього став Круглий стіл Комітету Верховної ради України з питань охорони здоров’я на тему: «Психологічна реабілітація та психіатрична допомога учасникам АТО. Шляхи зменшення рівня суїцидів серед військовослужбовців та демобілізованих із зони АТО». Точніше флешмоб #1_з_93%, який був спровокований виступом вже відстороненого начальника клініки психіатрії Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь", Головного психіатра Міністерства оборони України, полковника Олега Васильовича Друзя.

Ми, як професійна громадська організація в системі охорони психічного здоров’я, хочемо висловити свою офіційну думку з цього приводу. Однак, для максимальної об’єктивності, будемо базуватися на інформації з доступних ЗМІ та науково-практичних джерел.

Що ми маємо на сьогодні?

"Як свідчить міжнародний досвід, учасники бойових дій після повернення до мирного життя можуть стати загрозою як для власних сімей, так і для всього суспільства. За статистикою, 98% з них потребують кваліфікованої підтримки та допомоги внаслідок дії бойових стрес-факторів", - заявив полковник Друзь у своєму виступі.

І одразу виникає 3 запитання:

1. Звідки взялася цифра 93%, яку пан Друзь взагалі не озвучував у своєму виступі? Хоча цифра 98% звісно вражає ще більше;

2. За даними якого статистичного дослідження було з’ясовано, що саме 98% учасників бойових дій потребують саме кваліфікованої підтримки та допомоги, яка була вибірка і про яку саме допомогу йдеться? Якщо за основу взята думка американських психіатрів Р. Свонк и У. Маршан (а це єдині доступні в пошукових системах автори які приводять таку цифру), то чому не приведені подробиці їх дослідження?

Чи, можливо, тут діє принцип, що немає здорових, а є недообстежені?

3.     Як можна захисників власної держави називати загрозою?!!

Чи може ветеран становити загрозу? – так, як і кожен мирний мешканець потенційно може завдати шкоди іншим, як навмисно так і випадково; електричний струм, прилади та техніка, природа і т.п. може стати причиною пошкоджень, травм, смертей. Виходячи з такої логіки – весь оточуючий світ може стати загрозою!

Але повернемось до речей, які лежать в основі…

1.     Психічне здоров’я військовослужбовців та ветеранів.

Загальновідомим є факт, що тривале перебування в зоні бойових дій та виконання бойового завдання є неймовірно потужним стресовим фактором, на який організм людини відповідає адаптивними реакціями, як на фізіологічному так і на психологічному рівні. І коли людина повертається в мирне життя, її реакції залишаються відповідними умовам бойових дій і людині потрібен час на реадаптацію. Ще раз повторимо, реакції залишаються НЕ ПОРУШЕНИМИ і НЕ ЗАГРОЗЛИВИМИ, а викликаними умовами хронічного стресу в яких людина опиняється на війні. Але, звісно, такий стан людини відрізняється від усереднених біомедичних показників всіх людей.

Також, у військовослужбовців і ветеранів можуть виникати психічні порушення в більшій кількості, ніж у мирного населення (знову ж таки через бойовий стрес та його наслідки), але це просто потребує уваги, знання і розуміння з боку як суспільства, так і фахівців системи охорони психічного здоров’я, а також системного підходу до організації підтримки в таких ситуаціях.

Однак ці істини стають явними лише з позицій мультидисциплінарності та в рамках біопсихосоціального підходу до здоров’я.

2. Стан психологічної реабілітації.

"Нинішня система психологічної реабілітації українських вояків – самообман" - цитує «Радіо Свобода» визнаного в Україні фахівця з ПТСР Френка Пьюселіка – "Люди думають, що достатньо знайти якісь гроші, відправити ветерана кудись у відпустку на два тижні – і готово, йому полегшало, насправді це нічим йому не допоможе".

І дійсно, вже 3,5 роки тривають бойові дії, а єдиної загальнодержавної системи психологічного супроводу в Україні немає. Ситуацію з різним ступенем професійності намагаються вирішувати на рівні окремих міністерств, відомств, установ, благодійних та громадських організацій, волонтерів. Однак системного характеру ці підходи так і не набули, хоча і були неодноразові спроби.

І ще дивний факт про фаховість. "Психолог, який працює з ветеранами, має бути філігранно підготовленим" – наголошує Пюселік. Однак чомусь в медицині психологічною реабілітацією керують переважно психіатри, а в Збройних силах – психіатри і офіцери з морально-психологічного забезпечення (колишні так звані «замполіти»). При цьому термін медико-психологічна допомога часто використовується в повній невідповідності до його змісту та поза участю фахівців за цією спеціальністю.

Про якість такого формату можна судити з тієї ж вже відомої доповіді полковника Друзя: "На сьогодні заходи із запобігання суїцидам реалізовуються у формі занять, співбесід, демонстраційних матеріалів, психологічного супроводу." В жодному міжнародному гайдлайні ми так і не знайшли доведеної ефективності перших трьох форм превентивних заходів самогубств.

3. Про систему психічного здоров’я

Звинувачення в загрозі для суспільства, на жаль, повністю вписується в ситуацію описану в доповіді Спеціального експерта ООН з питання про право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я, цитату з якої ми використали в якості епіграфу. Але це стосується не лише психологічної реабілітації учасників АТО, а всієї системи охорони здоров’я. Біомедичний підхід, який незважаючи на всі прагнення прогресивних психіатрів, продовжує лежати в основі психіатрії, сприяє стигматизації і спричинює помилкове уявлення про учасника бойових дій як небезпечного суб’єкта.

Для більш повного розуміння, наведемо ще декілька цитат з вищезазначеної доповіді:

- "19. … в сфері психічного здоров'я продовжує спостерігатися надмірна медикалізація, спрощенська біомедична модель, яка спирається на підтримку спільноти психіатрів і фармацевтичної промисловості, займає домінуюче положення в областях клінічної практики, політики, наукових досліджень, медичної освіти і інвестицій в охорону психічного здоров'я в усьому світі. Основна частина інвестицій, що спрямовуються в сферу психічного здоров'я в країнах з низьким, середнім і високим рівнем доходу, непропорційною мірою витрачається на фінансування послуг, заснованих на біомедичній моделі психіатрії.»

- "23. Працівники психіатрії є діяльною групою, що впливає на питання управління і пропаганди в сфері психічного здоров'я. Національні стратегії в цій галузі зазвичай відображають біомедичні заходи і замовчують думки і участь громадянського суспільства, нинішніх і колишніх споживачів послуг у сфері психічного здоров'я та експертів з різних немедичних спеціальностей.

- "24. Сформований стан справ у нинішній психіатрії, заснований на нерівномірності повноважень, породжує недовіру серед багатьох споживачів послуг, створює загрозу репутації професії психіатра і призводить до її підриву…"

В нашій країні, ця ситуація ще погіршена історичною спадщиною "каральної психіатрії", від якої постраждали багато наших співгромадян, а також високоморальних фахівців, які не хотіли ставати частинкою цього механізму залякування та покарання. Найвідомішим з цих фахівців, безперечно є Президент Асоціації психіатрів України та відомий громадський діяч Семен Фішелевич Глузман.

Що робити?

Однозначно на це питання відповісти не можливо, однак можна визначити деякі напрямки, базуючись все на тій же доповіді Експерта ООН та кращих міжнародних рекомендаціях.

·        Дотримуватись біопсихосоціального підходу до здоров’я в галузі охорони психічного здоров’я. Жодна людина не може бути звинувачена в тому, що вона являє загрозу чи має психічний розлад, до тих пір, доки не буде доведений факт загрози для себе або оточуючих або доказово встановлена наявність індивідуальних патологічних змін;

·        Перейти до дієвого, міжгалузевого та міжсекторального фахового психологічного  супроводу (не реабілітації) учасників бойових дій на всіх етапах проходження служби та повернення до мирного життя. З цією метою, загальну координацію зусиль може здійснювати, наприклад, уповноважений Президента з питань реабілітації та його офіс. А всі задіяні Центральні органи виконавчої влади мають діяти з однією метою та по єдиним правилам, які прописані у загальній нормативній базі психологічного супроводу учасників бойових дій;

·        " Вкрай важливі відкриті поточні дискусії з спільнотою психіатрів про майбутнє цієї професії, в тому числі про її роль в стосунках з іншими зацікавленими сторонами. Спеціальний доповідач вітає і заохочує такі дискусії всередині професійного співтовариства психіатрів і з іншими сторонами; він переконаний, що прагнення до консенсусу і прогресу вигідне кожній зі сторін, включаючи психіатрію. Активне залучення психіатричного співтовариства і його лідерів до процесу переходу до системи політики та послуг в сфері психічного здоров'я, заснованої на правах людини, є ключовим елементом успішного проведення глобальних позитивних перетворень в області психічного здоров'я."

Підсумок

Ми різко засуджуємо будь які вислови та натяки, щодо загрози суспільству з боку захисників України, однак розуміємо, що ці слова могли бути продиктовані не злісним умислом, а біомедичним світоглядом доповідача, який продовжує існувати в вітчизняній психіатрії та медицині в цілому. І щоб подібні ситуації не повторювалися в майбутньому, наша держава вкрай потребує суттєвих системних змін в галузях реабілітації та психічного здоров’я